Володимир Литвищенко: «Пляжний футбол – це частина мого життя»

Президент КАПФ Володимир Петрович Литвищенко у великому післясезонному інтерв’ю розповів про те, чому останній сезон пляжного футболу (2021) був для нього найважчим, оцінив зміни у КАПФ за п’ять років його каденції, підтвердив, що не буде балотуватися на другий термін, а також окреслив своє бачення розвитку бічсоккеру України.

- Володимир Петрович, давно вас знаю, а час минає швидко – п’ять років промайнуло з останніх виборів КАПФ. І вже 7-го жовтня - нові вибори президента. Тож, давайте підіб’ємо підсумки цих років і оцінимо, що вдалося, що не вдалося, а далі будуть і гострі питання.   

Давай розпочнемо з того, що оцінювати мені важко, і оцінювати я не хочу – це не справа президента КАПФ оцінювати свою роботу. Нехай оцінюють команди, які грають у чемпіонаті Києва, президенти чи тренери. Я ніколи це не казав, але зараз скажу: для мене пляжний футбол - це частина мого життя. У мене було багато хобі, але пляжний футбол мене зачепив, і він залишився назавжди.

Коли мій партнер Сергій Кучеренко попросив мене зайнятися пляжкою і очолити цей напрямок, і якщо б я знав, що всередині відбувається так як зараз, я б на це не пішов. Коли мене обрали президентом КАПФ, я приїхав у Гідропарк і зрозумів, що стадіону для чемпіонату немає. Конструкція стадіону є, а роздягальні, душові? ВІП-трибуну розібрали, роздягальні розібрали, і нічого немає. Я прийшов і питаю: «А де воно?». Мені кажуть: «Петрович, ти ж президент КАПФ, ну то давай, займайся». І стало зрозуміло, що не все так просто. Окрім боргів по бухгалтерії, окрім боргів перед субпідрядниками та партнерами, більше нічого не було. І поступово ми почали робити. Ти пам’ятаєш, команди ноги з пляшок мили після матчів? А на п’ятий рік у нас гаряча вода. Освітлення зробили, навіс зробили. Хоча кажуть, що цей навіс не такий, але коли йде дощ чи палить сонце, він захищає. Мені кажуть – давайте оцінимо досягнення Вищої ліги. Але для мене пляжний футбол Києва – це і дитячий чемпіонат, і жіночий. У нас тридцять команд було чемпіонаті Києва в цьому сезоні, і це показник. І якщо згадувати усі покращення по інфраструктурі - я ці витрати не перекладавав на команди. Внески які були, такі і залишилися. Ціну за тренування «Місто Спорту» піднімало, але ми втримали для команд умови, і вони це підняття не відчули .

Єдине, що я не зробив, і про що я жалію, це стадіон. Я зробив проект нового стадіону, знайшов місце, але ми його не побудували. Я не знайшов фінансування, не знайшов інвестора, який би мене підтримав. Тож, ми не зробили для КАПФ свій дім. Був би стадіон – КАПФ міг бути самостійною структурою і не залежати від інших.

І зі свого досвіду скажу – людина повинна займатися пляжним футболом увесь рік. У мене ж є бізнес, яким я займаюся 24 години на добу. А пляжкою я займався з травня по серпень і все.

Чому так багато критики від окремих команд та окремих керівників, ми їх всі знаємо, хто постійно всім незадоволений. Ну «Місто Спорту» критикують – то зрозуміло, тема туалетів, коли всі бігають біля стадіону у кущі, всі сто разів про це казали, але постійно критикують і чемпіонат, все не так, все погано.

Я поставив це питання у травні, коли мої колеги-президенти казали, що потрібно щось змінювати. Я питав – що конкретно ви хочете змінити? Ми хочемо побудувати свій стадіон. Добре, будуйте, а чим вам заважає президент КАПФ? У нас в чемпіонаті відбувається те, що ніхто з керівників не знає, що він хоче. На сьогодні пляжний футбол Києва – це десь десять команд, які хочуть щось зробити, і чотири президента, які хочуть щось змінити. А інші не задіяні. А головне – коли ми говоримо, давайте, робимо, вперед! - ніхто не приходить. Простіше критикувати тих, хто щось робить. Немає єдності у київському пляжному футболі. У кожного своя думка. І критика у Фейсбуці допомагає мені зрозуміти таку річ – якщо для мене пляжний футбол це життя, то для деяких це розвага. Мені здавалося, що працював я чесно – в сезон чемпіонату я зранку приїзжав у Гідропарк, щось зробити, щось поправити, вирішували питання, на матчах багатьох був присутній, ввечері приїзжав. А у підсумку – всі незадоволені.

Звідси і питання по Анатолію Корзюку. Я з ним попрацював, знаю цю кухню. Коли потрібно перенести матч, дзвонять Анатолію – Анатолій виручай. Коли щось трапилось – Анатолій розберись. А потім якщо десь якийсь прокол – скріни у Фейсбук, смайлики «ха-ха-ха». Я щось там у групі відповідав по цій темі, більше не хочу. Вже і Анатолія все дістало, що він уходить з пляжного футболу?

Я скажу так – Толік теж втомився. Він командний гравець, а те що зараз відбувається у пляжному футболі України, це політика. Він чесна людина, і йому важко відокремлювати все це. Навіть, коли питання виникали по «Євроформату» - переніс гри, чи дискваліфікація, я на Толіка ніколи не впливав. «Це твоя частина робити, ти за це відповідаєш»...

Я завжди критикам казав – якщо не влаштовує Корзюк, якщо не влаштовує організація, якщо критикуєте – пропонуйте, пропонуєте – робіть, робите – перевіряйте! Вони побалакали і пішли, а потім у фейсбуці пишуть. Толік у цьому сезоні два рази звільнявся, якби я його не вмовив довести чемпіонат до завершення. Це ще раз показує, що немає Поваги та Взаєморозуміння у київському пляжному футболі між людьми. Кількість лайна перейшла всі межі, і Толік просто не витримав вже. І я вже не витримав. Навіть я вже не витримав!

Виходить, що ви балотуватися на другий термін президента КАПФ не будете?

Пам’ятаєш, коли ми з тобою спілкувалися на початку літа, я не сказав, що я піду або ні, я сказав, що я подумаю. Давай повернемося трохи назад. Не секрет, що я два роки казав і Андрію Кунцевичу, і президенту АПФУ Василю Андрухіву, що я бажаю балотуватися на посаду президента АПФУ. І мені казали, якщо тебе виберуть, то ОК. І коли у нас хотіли зробити революцію, листи писали проти Андрухіва, ми прийняли разом рішення  – непотрібно все знищувати, давайте дочекаємося офіційних виборів. Тому що, моя думка – Василь Андрухів, як президент АПФУ, свою справу робив. Він домовився із УАФ про бюджет для АПФУ, а раніше такого ніколи не було. А як цей бюджет всередині використовуємо – це окреме питання. А коли прийшов час виборів і ми на них зустрілися, Василь Михайлович сказав, що мене навіть не буде у віце-президентах. А всі представники Києва сиділи, і не один не спитав: «Чекайте! А як найголовніший центр пляжного футболу в країні – КАПФ не буде представлений у Виконкомі АПФУ?». Не так важливо – Литвищенко, чи не Литвищенко. Як КАПФа немає у Виконкомі? Хоч хтось спитав про це? Ні! Ви же хотіли робити революцію, ви же всі були проти людей з Дніпра у керівництві. Так чому ж всі промовчали? І я тоді зрозумів, що це вже не спорт, це вже політика. І мене там поки не буде. Нещодавно ми зустрічалися з Василем Михайловичем, він як справжній чоловік вибачився, і сказав як же так вийшло. І я йому за це вдячний.

А тепер КАПФ. Ти кажеш, Толіка дістали. Але на мене ллють ще більше, просто в очі вони мені це кажуть, адже в мене є що відповісти. То вони б’ють по Толіку, а удар по Толіку – це удар по мені. І це мене дістало. В мене є улюблена фраза – якщо я вам не потрібен, то навіщо ви мені? Мені є чим займатися. Я КОМАНДНИЙ гравець. Тому я не йду на вибори.

Але до сьогодні ви офіційно не заявляли, що не будете балотуватися. Була тиша, тільки вчора (14.09.2021) «Місто Спорту» написало про Віталія Сидоренка.

Чому не казав? Я перед початком нинішнього сезону казав президентам – хлопці, я уходжу! Я гарантую, що особисто брати участь у виборах президента КАПФ не буду і висуватися не буду. Але ти візьмеш і висунеш мою кандидатуру знову на цю посаду – я прийду на вибори, скажу «дякую, Лев за довіру, але – ні, я президентом КАПФ більше не буду».

Давай так, щоб закрити це питання – окремі люди зробили все, щоб я пішов з київського пляжного футболу. 

Хто має право голосувати на виборах КАПФ?

За протоколом засідання КАПФ – це члени Виконкому 7 чоловік, доречі ти ж пам'ятаєш, що ти теж у Виконкомі; плюс команди-учасники Чемпіонату Києва 2021 (президент, або представник) окрім фарм-клубів з однією назвою, представники «Міста Спорту», КМДА, ФФК та президенти КАПФ до 2016 року М.Щепець, О.Савушкін, К.Корбут.

Скільки всього буде голосів?

До сорока голосів, але основна сила – це команди: президенти, чи керівники. Вони живуть пляжним футболом, вони інвестують гроші, інвестують свій час, вони вкладаються у команди.

Добре, але є команди, які не брали участь у минулому чемпіонаті, але є справжніми фанатами пляжного футболу. Як приклад – «АіФ» Сергія Денисова, він фанатіє кілька років, на всіх матчах буває, створив команду, яка грала. Але вона пропустила один сезон і не має права голосу?

Так, десь це рішення було не ідеальне, але якщо б цього рішення не було, то у голосуванні брали участь сім людей Виконкому, які б самі обрали собі президента без рішення команд.

Після виборів життя триває, ви все одно залишитеся у пляжному футболі, адже ви сказали, що це частина вашого життя. Що далі?

Для мене КАПФ – це вже завершений етап. Я вже казав, що в мене амбіції – балотуватися на посаду президента АПФУ. А ось коли - час покаже. Поки я буде займатися дитячим пляжним футболом, вирощувати кадри для першої збірної України. Зараз я вважаю, що у нас в пляжному футболі України глибока стагнація. Я переконаний – без створення юнацьких та молодіжних команд, Ю-19, Ю-21, а потім вже все для головної збірної – не буде у нас результату. Тож, буду займатись дитячим пляжним футболом та насолоджуватись життям.

Щиро дякую тобі Лев, за час, що приділив; дякую всім тим, з ким я провів 5 щасливих років в ПЛЯЖНОМУ ФУТБОЛІ КИЄВА!

Спілкувався – Лев Галушко

P.S. З відходом Володимира Петровича, думаю, офіційно розпочинається передвиборчі перегони КАПФ. Тож, готовий поспілкуватися і зробити інтерв’ю із претендентами на посаду президента КАПФ. Мій контакт знаєте…